ПРИХВАТИЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ
ПРОМИСЛОВОСТІ
Ми, Українці, вже 23 роки спостерігаємо так звану
«незалежність». За ці двадцять три роки
повністю втрачена державна самостійність та розвіяний суверенітет країни, знищена
ядерна зброя, розвалена армія та унеможливлена обороноздатність, втрачені
території, обвалена національна економіка, щоденно зростає мільярдний державний
борг, прихватизована та зруйнована передова промисловість, винищений малий та
середній бізнес, деградація систем освіти та охорони здоров’я, мізерний
середній клас та повальна бідність пересічних громадян. Невже це є ознаками
справжньої незалежної, суверенної, самодостатньої і прогресуючої країни? Хто з
Українців наважиться стверджувати зворотне? Ніхто, тому що «незалежність» на
собі відчули абсолютно всі, адже конституційно задекларована незалежність
держави обернулася тотальною залежністю населення – залежністю від малої групи
людей, класу власників, так званого олігархату! Можна сказати, що Україна стала
великою олігополією, внутрішньо-зовнішні процеси якої відбуваються виключно в
інтересах олігархів та на їх користь. Саме олігархам та їхнім кишеньковим
можновладцям-зрадникам ми маємо бути «вдячні» за всі ті ознаки «незалежної»
України, які були наведені вище. За роки цієї «незалежності» Україна
пережила найбільші зради з усіх відомих в історії людства.
Почалося все з процесу прихватизації, котрий був
запроваджений в 90-ті роки з метою роздержавлення. Неорганізованість самого
процесу і його деструктивність по відношенню до державно-промислового
господарства надали ідеальні умови для формування стартових капіталів та
створення перших ФПГ – фінансово-промислових груп (олігополій). Деструктивність
процесу полягала в тому, що приватизування здійснювалося без попередньої
інвентаризації, і більше того, навіть не було запроваджено реєстру майна, який
з’явився лише в 2005 році, коли основні державні об’єкти промисловості вже були
розпродані. Так, саме промисловість України постраждала від олігархічної
«прихватизації» найбільше, що в подальшому дуже позначилося на її
функціональності і призвело до
жалюгідного занепаду. Завдяки провладній підтримці тогочасного уряду
Кучми, нечесній грі на тендерах і масовому скуповуванню приватизаційних
сертифікатів, чисельні крупні підприємства важкої промисловості України були
розпродані за безцінь таким олігархам, як Ахметов, Фірташ, Коломойський,
Пінчук, котрі потім об’єднавши підприємства, сформували з них власні
фінансово-промислові групи. Варто зауважити, що жоден з перелічених олігархів
не є етнічним Українцем – Ахметов за національністю татарин, а інші троє жиди. Ось вони разом
святкують ювілей зятя Кучми жида Пінчука. Вартість свята – 5 мільйонів
євро. А ще кажуть, що в нас «грошей нема».
Згодом спільно розділивши ринок важкої
промисловості, вони спокійно монополізували свої галузі і почали нарощувати
власні капітали за рахунок простих Українців. Таким чином держава, яка повинна
була відповідати за контроль у підтриманні формування справедливого ринку,
фактично опинилася заручницею фінансово-промислових груп, котрі до того часу
вже поділилися на олігархічні клани і особисто впливали на ціноутворення ринку,
а також його функціонування в цілому.
Отже, представники українського олігархату
роздерибанили державну передову промисловість наступним чином: ФПГ «СКМ», яка
належить татарину Рінату Ахметову, має 90% своїх активів в підприємствах важкої
промисловості та підім’яла під себе гірничу, металургійну, енергетичну і
машинобудівну галузі. До складу цієї фінансово-промислової групи входять такі
українські промислові підприємства, як гірничо-збагачувальні комбінати на
кшталт «Краснодонвугілля», «Авдіївський коксохімічний завод», «Азовсталь»,
«Єнакіївський металургійний завод», «Запоріжсталь», «Харцизький трубний завод»,
енергетичні підприємства «Павлоградвугілля», шахта «Комсомолець Донбасу»,
«Донецький енергозавод», «Моспинське вугільно-перероблювальне підприємство», а
також Зуївська, Курахівська та Луганська теплоелектростанції, машинобудівні
підприємства, наприклад «Дружківський машзавод», «Горлівський
машинобудівельник», «Донецькгормаш» та «Свердловський машинобудівельний завод».
Інша ФПГ «Group DF»,якою керує жид Дмитро Фірташ, фактично
монополізувала всю українську хімічну промисловість та окупувала значну частина
ринку газовидобувної галузі. До складу цієї ФПГ входять такі наступні
українські промислові підприємства, як хімічний заводи «Азот», «Концерн Стирол», «Рівнеазот», «УкрАгро
НПК», підприємства титановидобувної галузі, як «Іршанський
гірничо-збагачувальний комбінат», «Вільногірський гірничо-збагачувальний
комбінат», «Межиріченський гірничо-збагачувальний комбінат», «Валки-Ільменіт»
та «Запорізький титано-магнієвий комбінат». Фірташ відомий тим, що штучно
доводив хімічні комбінати до банкрутства, а потім за безцінь присвоював їх
собі.
ФПГ «Приват», котра належить жидам Ігорю
Коломойському та Геннадію Боголюбову, є крупним монополістом на українському
ринку феросплавів. Зокрема, дана група контролює такі підприємства
металургійної галузі, як Орджонікідзевський, Марганецький і Південний
гірничо-збагачувальні комбінати, Нікополський, Стахановський та Запорізький
заводи феросплавів, а також
машинобудівельні заводи «Червона гвардія» і «Одесасільмаш». Окрім того, група
«Приват» має 42% активів «Укрнафти». На фоні цього жид
Коломойський відверто заявляє, що в нього крім українського ще є громадянство
Ізраїлю та Кіпру. Яку з цих країн жид любить найбільше?
ФПГ «Інтертайп», власником якої є жид Віктор
Пінчук, підпорядковує собі галузь чорної металургії, а саме виготовлення
безшовних труб та залізничних колес. Ця ФПГ контролює такі підприємства
української металургійної промисловості, як «Дніпропетровський Втормет»,
«Нікопольський завод технологічного оснащення» та «Нікопольський ремонтний
завод».
Варто згадати і «вмілого» жида екс-віце-прем’єра
Сергія Тигіпко, який ліквідував українську цементну промисловість, задешево продавши її
французькій цементній компанії «Lafarge»,
зробивши тим самим «Lafarge»
цементним монополістом. За це він був вдячно нагороджений французьким орденом
«Почесного легіону». Ця історія всім відома, але цей відвертий зрадник замість
висіти на шибениці не тільки спокійно живе на волі, а й балотується на виборах,
цинічно називаючи свою партію «Сильна Україна». Ніяка влада від Кучми до
Порошенка навіть не думала карати цю гниду. Це є яскравим доказом того, що всі
без винятку олігархи та високопосадові можновладці – з єдиного
антиукраїнського кодла жидів та зрадників, для яких Україна – не більше,
ніж розмінна монета. Жодної різниці між ними нема.
До того ж, свою частку ринку зайняли і представники
російського олігархату, викупивши крупну частину паливної галузі важкої
промисловості України, оскільки мали на той час більше ресурсів для
привласнення. А саме було продано чотири нафтопереробних заводи чотирьом великим
російським компаніям: ТНК, Лукойл, Татнефть та Альянс. Також російський капітал
викупив контрольні пакети акцій операторів мобільного зв’язку UMC (зараз
МТС) та Київстар. Зараз, навіть попри «війну» та окупацію Криму, «наша» влада
навіть не думає повертати віджатий російськими олігархами бізнес українській
державі. Так само в Порошенка та інших «наших» олігархів є бізнес в Росії та окупованому
Криму і ніхто не заважає їм отримувати прибутки. На цьому прикладі яскраво
видно, що війна це – для простих людей. Для олігархів це – бізнес.
Така прихватизація призвела до того, що наша
українська важка промисловість, котра була передовою серед колишніх республік
СРСР, стала виробничо-ресурсним донором на користь іноземного капіталу і була
повністю роздерибанена. Якщо наприкінці 1980-х рр. Україна входила до числа 20
найбільш економічно розвинутих країн світу, то нині опинилася в другій сотні. На
початку 2000-х налічувалося тільки 255,5 тисяч малих і середніх підприємств. За
словами екс-голови Фонду державного майна України Валентини Семенюк, в Україні
приватизовано 85% основних фондів підприємств. Це один з найвищих показників
серед країн СНД. Це означає, що у промисловості лише 10% підприємств залишилося
в державній власності. Також слід додати, що на кожні 10 тис. наявного
населення в Україні припадає 57 малих підприємств. Понад дві третини із них
функціонують у сфері послуг та торгівлі (тобто нічого самі по собі не
виробляють) і лише 16% у промисловості! Зазвичай галузева структура української
промисловості розвивалася переважно під впливом світового ринку і виробляла
готові товари. Зараз же вітчизняні товаровиробники здатні зацікавити своїх зарубіжних
партнерів тільки сировинною продукцією та напівфабрикатами. За даними
останнього десятиріччя, за показниками, що характеризують промислову структуру,
Україна істотно відрізняється в гірший бік від країн Західної Європи та США.
Зокрема, частка харчової промисловості в нас становить 15,6 % (проти 9,1% в
країнах Заходу), частина металургії - 25,5% (проти 6,9%) – багато, але
машинобудування – лише 12,7 % (проти 34,3%). Причиною таких негативних
показників є горезвісна олігархічна приватизація майже всіх галузей української
легкої та важкої промисловості.
В результаті так званих «ринкових реформ» та
прихватизації, кільком десяткам сімей вдалося зосередити під своїм контролем
практично всі стратегічні підприємства та фінансові ресурси України. Очевидно, що
наслідки панування олігархів є жахливими. Знищено 70% української промисловості
та сільського господарства. Занепад науково-технічного потенціалу, відмирання
виробничих фондів. Велика кількість колись передових промислових держаних
підприємств штучно збанкручена, зруйнована та куплена за копійки. Промислові
засоби виробництва розібрані, порізані на металобрухт, морально та фізично
застарілі. Майже весь промисловий державний потенціал України, створений тяжкою
працею українського народу, тотально привласнений та остаточно розграбований!
Не менш жахливими є і соціальні наслідки – населення України скоротилося на 7
млн. людей. Близько 6 млн. змушені були залишити рідну землю в пошуках кращої
долі, а понад 12 млн. Українців живе за межею бідності. Державна влада де-факто
опинилася в руках олігархічних кланів, які не лише контролюють вітчизняну
економіку, перерозподіляють на свою користь національні багатства,а повністю
приватизували Україну, як державу, а заодно і її населення, яке успішно
скорочується.
Ми, Українці, повинні нарешті усвідомити, що
головний наш ворог – «наші» олігархи та їхні кишенькові можновладці-посіпаки.
Якщо ми й далі дозволятимемо їм керувати нами, за 20-30 років Україна остаточно
зникне з мапи світу. Початок цього процесу ми бачимо наочно. Єдиний
вихід з цієї кризи – в справжньому українському націоналізмі.