ШЛЯХИ БОРОТЬБИ
«Що є надзвичайно шкідливим для нашої боротьби, так це
продовження заперечення реальності багатьма самопроголошеними лідерами опору і
прийняття цього заперечення реальності їх послідовниками. Уважний чоловік може зробити
висновок, що ці лідери є ворожими агентами, повними ідіотами або боягузами.
Працювати в системі, балотуватися на державні посади, голосувати, стати
законодавцем, чекати божественного втручання, і так далі, є пагубною порадою
цих брехунів»
Девід Лейн
Можна виділити два шляхи приходу до влади:
1. Легітимний,
або правовий шлях. Це шлях виборів.
2. Нелегітимний.
Передбачає силове захоплення влади, її очищення і встановлення української
диктатури.
Чому нам не підходить перший варіант, або отримання влади
через вибори?
Відповідь: з 1991 року ми пересвідчилися, що такий шлях
не дає жодних результатів з наступних причин:
1) Кожна
рейтингова партія очолюється представниками ворожої для українців спільноти –
жидами, які або безпосередньо очолюють партії, або ж здійснюють свою владу
через гоїв (неєвреїв), які зацікавлені матеріальною винагородою (продажні), або
ж піддалися обману (тупі чи «сліпі»).
Жидівська система «вигодовує» тупих (Янукович), або
слабких (Ющенко) неєвреїв, щоб не мати в подальшому клопоту. «Годує» ідеями, що
мають на меті змінити погляди на проблему в бік вигідний євреям (безструктурний
спосіб управління).
Слід відзначити, що рейтинговість партії залежить від
фінансів такої партії, а також можливості бути почутою в ЗМІ. Фінансуються
переважно жидами-олігархами, а це значить, що ці партії
і будуть представляти їх інтереси. Партії з малими фінансами будуть
«непрохідними». Боротьба, а тим паче перемога за таких нерівних умов не
можлива. Рядовим членам партії та всім хто цікавиться фінансовим питанням
кажуть про «членські внески» партійців і «пожертвування» прихильників.
Переважна більшість партійців і виборців навіть не піднімає питання звідки
партія бере кошти організацію концертів, мітингів, офісів і т.д. і т.п.
Маючи у своєму розпорядженні засоби масової інформації
(ЗМІ), жиди не тільки здатні піарити себе, але і «опускати» всіх тих, хто їм
заважає. Вони шукають будь-який недолік свого супротивника і роблять «з мухи
слона». Тобто там недолік опонента, який є неважливим чи незначним, через
пропаганду ЗМІ стає величезним, або роздутим. Якщо такого недоліка в опонента
жидів нема, вони його вигадують.
2) Партії дуже
часто створюютьсь зверху. Це робиться для того, щоб відразу взяти керівництво
над неєвреями (гоями) і не дати такій партії свободу думок і рішень. Цілком
очевидно, що попередньо вивчаються ідеологічні настрої населення, а вже потім,
згори, і оголошують про створення такої політичної сили. Це дозволяє отримати
контроль над гоями (неєвреями) і, в той же час, дозволяє мати малий апарат
агентів (засланців), щоб відслідковувати (моніторити) настрої в партії, що
можуть змінюватися, виявляти надміру активних людей.
3) Олександр
Музичко: " Для усіх нас уже заготовлені або кулі, або долари." Якщо ж
не вдається підкупити гоя, обдурити чи взяти його під контроль, то такий лідер
чи партія ліквідовується. Як сталося це з В’ячеславом Чорноволом, Олександром
Музичком, наприклад. Вбивство не є якимось новим методом, а є ідеологічною
базою для здобуття і утримання влади над іншими народами. Все як по їхньому
писанню «кращого із гоїв убий» (Талмуд).
4) Партії проходять
державну реєстрацію. Статут кожної партії має дотримуватися Конституції та
Законів України. Все, що виходить за рамки цих правил, є незаконним. Самі ж
закони (правила гри) написали жиди. Це значить, що бути в партії і думати про
перемогу над жидами – грати з шулером в наперстки, або грати за їх правилами.
5) Наші вороги
(жиди) не поділені партіями, хоча й перебувають в різноманітних партійних
структурах будучи лідерами партій (див. перший пункт). Українці ж поділені на
партії, різноманітні ідеології та рухи. Жиди об’єднані однією метою – отримати
владу, щоб грабувати. Українці ж, ділячись на партії, витрачають свій час на
ідеологічні дискусії з іншими українцями «я - регіонал, а ти – свободівець,
значить, ти – мій ворог», або ще гірше, такі диспути переростають в конфлікти,
які закінчуються навіть смертями. І що ж виходить в підсумку кожного разу? Жиди
отримали владу, а українці – ні, бо з самого початку не розуміли чи не хочуть
розуміти за чиїми правилами вони ведуть боротьбу.
Необхідно зазначити, що вступ в партійні структури і
спроба балотуватися на виборні посади через партії, або навіть просто членство
в партії передбачає отримання особистої інформації про члена такої організації.
Це, у свою чергу, становить небезпеку, оскільки такий член організації
«засвітився». У випадку розбіжностей в поглядах з такою організацією чи
будь-якими іншими невдоволеннями такого члена, з часом, просто візьмуть під
контроль правоПохоронні (так буде точніше) органи державної влади. Тобто
подальша діяльність такого активіста, чиї погляди і дії суперечитимуть
жидівській системі, буде під контролем, а значить обмеженою. І знову ж таки:
якщо такий активіст, з часом, вийде з-під контролю, то його ліквідують
(вб’ють), або ж ув’язнять, як це сталося з Юрієм Хортом у Вінниці. Перехід від
легального (виборчого) до нелегального способу боротьби із ворогом фактично
зводиться нанівець, бо особа вже «засвітилася» в партії і перебуває під пильним
оком СБУ та інших правоПохоронних органів.
Українці необізнані в тому, хто їх ворог, а якщо
розуміють це, то виявляються слабко підготовленими для такого варіанту
боротьби. Така система протистоянь партій має на меті виснажити і
деморалізувати активність поневоленого ( окупованого) населення. Кожні вибори,
мітинги, збори приводять до розчарувань все нових і нових людей. Часто такі
люди втрачають надію на успіх і не готові продовжувати боротьбу. В Протоколах сіонських мудреців
(протокол 5) написано:
«Ми привласнимо собі ліберальну фізіономію всіх партій,
всіх напрямків і дамо її ораторам, які б стільки говорили, що довели б людей до
перевтомлення від промов, до відрази до ораторів. Щоб взяти громадську думку в
руки, треба поставити її в непорозуміння, викликаючи з різних боків стільки
суперечливих думок до тих пір, поки гої не загубляться в цьому лабіринті і не
зрозуміють, що краще взагалі не мати ніякої власної думки в питаннях політики,
які суспільству не дано знати, адже знає їх лише той, хто керує суспільством».
Чому ми змушені обирати шлях сили?
1. Бо шлях виборів не дає позитивного результату для
українського народу. Починаючи з 1991 року жодні вибори не принесли успіху.
Позитивний результат є тільки для купки жидівських олігархів та їх
прислужників.
Шизофренія це коли роблячи одну й ту саму дію,
сподіватись на інший результат.
2. Якби вибори могли щось змінити, то їх давно б вже
скасували. Наївно сподіватись, що жиди повернуть награбоване народу і віддадуть
владу українцям. Не для того вони влаштували революцію 1917
року, яка призвела до десятків мільйонів розстріляних і заморених голодом
людей, щоб зараз просто так, без крові, відмовитись від неї.
Жиди здобули владу й власність силою,
утримують силою, і тільки силою
Українська нація зможе забрати їх собі.
